Віктор Смерековський. Кольори Верховини на полотні

Смотреть отзывы

Завітавши в цей зимовий час у будинок Смерековських у Міжгір'ї, гість може романтично відчути себе за будь-якої пори року. Та ще на лоні природи, яка божевільно зачаровує вродою диво-видноколів! Ніжно п'янить душу золотава лісова осінь, солодко пестить серце лагідне літо в горах, а потічок, що в'юнко і гомінко кривуляє, пробуджуючи сонну після зими землю, навіює весну-красу. Калейдоскоп змін сезонів споглядається на стінах кімнат, де розвішані картини господаря оселі. Що не полотно, то захоплює різноманіттям штрихів поезії природи, митті якої в мистецькому екстазі пензлем оспівує 58-річний Віктор Смерековський.

Його творча вдача визрівала з дитинства, яке починалося за нелегкої долі. Народився у Нижніх Воротах на Воловеччині і майже з пелюшок наймолодшим з трьох братів кохався і виховувався у Скотарському під опікою бабусі. Потреба в мистецтві формувалася в нутрі хлопчини за сукупності обставин. Приміром, за пастушення мав нагоду милуватися ліпотою польових квіток, смерекових синьогір… Тітка Віра — за фахом вихователь — часто брала з собою у Гукливий у дитсадок, де його передусім магнітом тягнуло до малюнків малечі. І особливо добрим словом відгукується про вчительку малювання Марію Миколаївну Зененець, котра щиро і талановито вміла дітворі прищепити любов до прекрасного. До всього, село Скотарське славне своїми художниками-аматорами. З поміж них є і колоритна постать — Василь Беца, відомий живописець не лиш в одному Закарпатті… Строката суміш чинників і спонукала Віктора серйозно взятися за олівець, гуаш, пензель…

 

В Ужгородське училище прикладного мистецтва пощастило поступити лише після 9 класу. Навчання перервала служба в армії, натомість після демобілізації завершив науку на відділенні художньої обробки металу, а не живописному, яке встигли скасувати. За споминів про мистецький храм радо відзначає знайомство з міжгірчанами Михайлом Беленем, Михайлом Покорбою, Володимиром Глебою, Василем Шиндрою, Іваном Вегешом, Михайлом Бундзяком. Бо долею відтак судилося жити йому в краї, звідки родом колеги-друзі.

Щоправда, працювати в Міжгір’ї довелося за перекваліфікації. Закінчивши в Москві вищу школу профспілкового руху ім. М.М. Шверника (економічний факультет) — тепер Академія праці і соціально-економічних відносин— добросовісно трудився у податковій інспекції, пройшовши щабелі від ревізора до начальника відділу, а останні 11 років — у контрольно-ревізійному відділі у Міжгірському районі на посаді провідного контролера-ревізора.

Але це не значить, що за нової спеціальності розлучився з образотворчістю. Зізнається, що, буває, із-за перевантаженості роботою місяцями не бере мольберт, але відтак за першого шансу дозвілля просто прикипає до малювання, вояжуючи за ескізами по верховинських крутосхилах. Звісно, дає про себе знати і воля настрою. Інколи годен день і ніч творити, щоб втілити у реальність задум. Наводить і курйозний випадок. Цими днями, знайшовши на горищі ще студентський, 36-річної давності, попередній начерк картини, всього за півдня зумів його завершити. "Буду, дасть Бог, на пенсії — ось тоді дам свободу намірам”, — мрійливо ділиться заповітними думками Віктор Іванович. Як і нарешті зреалізувати ідею авторської виставки, бо після давноминулого прикрого трафунку категорично відмовився брати участь у публічному показу власних творів.

 

Дружина Ганна Юріївна позитивно ставиться до хобі чоловіка — вона перший критик його праць. З прихильністю до опусів батька проймається і син — хірург Євген, який працює в Ужгородській міській лікарні. А 35-річна дочка Наталка — приватний нотаріус у Берегові — навіть конкурент тата, змагаючись з ним з пастеллю за художнього творива.

Для Смерековського живопис — це розвага, задоволення. Це засвідчує бодай той факт, що з власної колекції жодного полотна не продав, аби мати зиск. А подарував друзям, знайомим на згадку — хіба пригадаєш їхню кількість…

За мого "апетитного” перегляду полотен Віктор Смерековський відкривається, що найулюбленіший для нього осінній сюжет. У свою чергу я пересвідчуюся у ще одному його коронному номері — жанрі натюрморту. В цьому типі мистецтва виразно вистежується закоханість художника у квіти, які на всіх картинах суцільно рясніють яскравими і соковитими кольорами цвіту його світлої і щирої душі. У покоях його дому, як і в кабінеті на роботі, він не уявляє своє життя без чічок-косиць, за вазами, в яких вони ростуть і пестяться, Віктор Іванович так ласкаво доглядає, мов за малям. Нехай ними довгі літа розкішно квітує-буяє творча стежина живописця! Водночас з професійним святом Вас і Ваш колектив, Вікторе Івановичу, яке позавчора відзначалося.

Василь Пилипчинець, "Верховина". Фото автора.28 січня 2010р.


 Поделиться



 Отзывы
На данный момент комментариев нет, Вы можете стать первым.

Имя
Текст комментария
Проверочный код(нажмите на картинку, чтобы обновить текст)





БЛОГ
  • Про Міжгір"я

    І сонце над нами, і мудрі сузір’я,Під нами із братом стрічається брат. Міжгір’я – легенда,…

ЧИТАТЬ ВСЕ БЛОГИ

Новости